Вітаю вас у блозі Галини Симоненко, бібліотекаря школи № 5 м. Токмака Запорізької області. Сподіваюсь, що Ваша подорож сторінками блогу буде цікавою і корисною.

Заходьте, читайте, діліться своїми думками. Дякую всім, хто завітав до мене на сторінку і переглянув мої бібліотечні етюди. Запрошую до співпраці та спілкування!

вівторок, 5 серпня 2014 р.

Лицар правди і добра

5 серпня виповнюється 115 років 
від дня народження українського письменника
 Бориса Дмитровича 
Антоненка-Давидовича. 

„Він любив Україну в роки суцільної руїни, і тоді, коли українців змушували забувати все українське, він бив на сполох і наперекір усьому лишався незламним”. 
А. Дімаров

З багатьох причин ім’я талановитого письменника з незвичайно широким діапазоном творчих інтересів, із розмаїтою мистецькою палітрою сучасному читачеві, особливо молодому, донедавна, напевно, мало що могло сказати. Звідки йому можна було дізнатися про майстра слова, більшість творів якого не видавалися протягом кількох десятиліть, а саме ім’я Бориса Антоненка-Давидовича піддавалося анафемі з негласною, але суворою забороною згадувати? І це про видатного письменника, романіста і повістяра, новеліста і репортера, нарисовця і публіциста, критика й перекладача, майстра психологічної прози, одного з кращих знавців рідної мови, справжнього чарівника слова, автора понад двох десятків оригінальних книжок.
Література наша — це не шлях до легкої слави, не спосіб заробітку і не розвага на дозвіллі, а чесне служіння народові, народному ділу, народній ідеї.
                                                            Б. Антоненко-Давидович
Це не порожні слова. Це ідейно-творче кредо письменника. Він ішов з ним завжди крізь усе своє довге, тяжке і трагедійне життя. Після всіх своїх смертельних пригод у сталінських концентраках, Борис Дмитрович у своєму автобіографічному нарисі (1967) писав: «Я не замислювався і не замислююся над питанням про своє місце в українській літературі: це справа критиків, літературознавців і читачів. За всіх часів і обставин мене бентежило і бентежить тільки одне: писати так, щоб у якійсь мірі мати підставу сказати своїй музі Шевченковими словами:

Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли: у нас нема
Зерна неправди за собою.
Бо в цьому, незалежно від діапазону й калібру письменницького хисту, є найбільша моральна і творча втіха кожного мистця».
Читайте про життя і творчість Бориса Антоненка-Давидовича:
Творчий спадок  Бориса Антоненка-Давидовича
Віртуальна книжкова виставка

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...