Вітаю вас у блозі Галини Симоненко, бібліотекаря школи № 5 м. Токмака Запорізької області. Сподіваюсь, що Ваша подорож сторінками блогу буде цікавою і корисною.

Заходьте, читайте, діліться своїми думками. Дякую всім, хто завітав до мене на сторінку і переглянув мої бібліотечні етюди. Запрошую до співпраці та спілкування!

пʼятниця, 30 серпня 2019 р.

Місячник шкільних бібліотек 2019

В Україні з 01 по 31 жовтня 2019 року буде проведено Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек. Про це йдеться у повідомленні Інституту модернізації змісту освіти.
Додаток до листа ІМЗО 20.08.2019 № 22.1/20-2855

неділя, 25 серпня 2019 р.

Майстер слова Павло Загребельний

25 серпня виповнюється 95 років
 від дня народження 
українського письменника, 
Героя України
 Павла Архиповича Загребельного.
Павло Архипович Загребельний - один із найпопулярніших українських письменників ХХ століття, чиї твори перекладалися багатьма мовами світу. Павло Загребельний працював понад сорок років в українській прозі. За цей час вийшло більше двадцяти його романів. Письменник веде діалог з історією, розмову з людиною, відчуває її голос, до якого можна доторкнутися. За романи "Первоміст", "Смерть у Києві" Павло Загребельний отримав Державну премію імені Т. Г. Шевченка. За його сценаріями на Київській кіностудії імені О. Довженка були зняті художні фільми: "Ракети не повинні злетіти", "Перевірено - мін немає", "Лаври", "Ярослав Мудрий".
Навіщо людина живе на світі?
Для людей. Жити цікаво лише тоді,
коли навколо тебе живуть інші.
                    П. Загребельний
Письменницька доля Павла Загребельного дуже щаслива: з перших кроків у літературі до нього прийшло визнання читача. З тих пір вони і йшли поряд - читач і автор, - підтримуючи одне в одному прагнення відкривати таємниці життя, заглиблюватись у людські долі, у світ непростих стосунків, пристрастей, емоцій. Ця взаємна любов витримала випробування десятиліттями, бо майстер слова з року в рік дивував читача оригінальними, захопливими творами.
"Наша проза немислима без романів Павла Загребельного. Страшно й подумати, наскільки б вона збідніла, коли б у ній не з'явилося того, що з'явилося з-під пера Загребельного".
                                                          О. Сизоненко
Книги Павла Загребельного - це думи про народ від давнини до сучасності, про людей, які прагнуть від життя дива, шукають його і знаходять, і - найголовніше - творять його в муках і любові.
"Ніхто не має права мовчати, а надто письменник. Це моє кредо, я сповідував його все своє життя. Я не шкодую, що я так жив - чесно та справедливо. Оце все, що я мав вам сказати. Все решта написано в моїх книжках." 
                                                   П. Загребельний

середа, 7 серпня 2019 р.

Пантелемон Куліш - ратай на ниві української культури

7 серпня - 200 років від дня народження 
Пантелеймона Олександровича Куліша.
 Пантелеймон Олександрович Куліш - український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, літературний критик, історик, видавець, громадський діяч, автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису.
Пантелеймон Куліш жив і творив у складний час, коли нова українська література розвивалась усупереч русифікаторській політиці імперського уряду.
Найбільша любов Пантелеймона Куліша  - Україна: задля неї він жив і невтомно й жертовно працював. Саме тому й псевдонім собв обрав - Ратай, тобто селянин-трудівник, бо сам походив із селянського родоводу і всі свої сили віддав для того, щоб просвітити простих людей. Усе своє життя цей невтомний трудівник діяв, як сам визнавав, у національних інтересах, закликаючи й інших до подвижницької праці. Наполеглива й титанічна праця на благо рідного народу принесла йому славу одного з найвизначніших інтелектуалів.
Святе слово - рідна мати;
Єсть іще святиня Вища,
Богові миліша - 
Рідная Вкраїна.
"Святиня"
Значення Пантелеймона Куліша в розвитку української літератури і культури надзвичайно велике. Як писав відомий літературознавець М. Жулинський: "Визначальним стимулом своєї подвижницької праці Пантелеймон Куліш вважав збереження національних традицій, розвиток української мови і культури, утвердження почуття національної самосвідомості, наповнення духовного арсеналу нації культурними здобутками світової цивілізації".
Талант Пантелеймона Олександровича Куліша неповторний, невмирущий. Його твори озвучують в людських серцях найпотаємніші ліричні струни, утверджують високі пориви до краси і гуманізму.
Великий набуток Куліша-прозаїка - роман "Чорна рада. Хроніка 1663 року"
Ця книга стала першим історичним романом в українській літературі ХІХ століття. Історичною основою "Чорної ради" є події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 року. Боротьба за гетьманування після смерті Богдана Хмельницького стала гострою, як ніколи до того, почалися чвари в боротьбі за владу. Одним з наслідків соціальних суперечностей стала "чорна рада", в якій взяли участь народні низи - "чернь" (звідси й назва ради).
Закликом козацького полковника і священника Шрама: "Шануйтеся, щоби вас не поневолили!", - автор висловив ідею станового примирення і національного згуртування перед загрозою іноземного поневолення України.
Роман "Чорна рада" П. Куліша засвідчив, що український народ має свою давню й гідну пошани історію та велику культуру. Справжні патріоти своєї Батьківщини, яких ми зустрічаємо в цьому творі, змушують замислитися про моральну відповідальність кожного з нас за майбутню долю України.
Творчий спадок видатного українського письменника і культурного діяча Пантелеймона Олександровича Куліша увійшов до золотої скарбниці української літератури та культури. Пантелеймон Куліш вірив, що його зрозуміють нащадки, пізнає благородство його трудів і замірів Україна. У вірші "На чужій чужині" він писав:
Не забудеш мене, поки віку твого, моя нене Вкраїно,
Поки мова твоя голосна у піснях, як срібло чисте дзвонить...

понеділок, 5 серпня 2019 р.

Лицар правди і життя

5 серпня виповнюється 120 років 
від дня народження українського письменника
 Бориса Дмитровича 
Антоненка-Давидовича. 
„Він любив Україну в роки суцільної руїни, і тоді, коли українців змушували забувати все українське, він бив на сполох і наперекір усьому лишався незламним”. 
А. Дімаров
З багатьох причин ім’я талановитого письменника з незвичайно широким діапазоном творчих інтересів, із розмаїтою мистецькою палітрою сучасному читачеві, особливо молодому, донедавна, напевно, мало що могло сказати. Звідки йому можна було дізнатися про майстра слова, більшість творів якого не видавалися протягом кількох десятиліть, а саме ім’я Бориса Антоненка-Давидовича піддавалося анафемі з негласною, але суворою забороною згадувати? І це про видатного письменника, романіста і повістяра, новеліста і репортера, нарисовця і публіциста, критика й перекладача, майстра психологічної прози, одного з кращих знавців рідної мови, справжнього чарівника слова, автора понад двох десятків оригінальних книжок.
Література наша — це не шлях до легкої слави, не спосіб заробітку і не розвага на дозвіллі, а чесне служіння народові, народному ділу, народній ідеї.
                                                            Б. Антоненко-Давидович
Це не порожні слова. Це ідейно-творче кредо письменника. Він ішов з ним завжди крізь усе своє довге, тяжке і трагедійне життя. Після всіх своїх смертельних пригод у сталінських концентраках, Борис Дмитрович у своєму автобіографічному нарисі (1967) писав: «Я не замислювався і не замислююся над питанням про своє місце в українській літературі: це справа критиків, літературознавців і читачів. За всіх часів і обставин мене бентежило і бентежить тільки одне: писати так, щоб у якійсь мірі мати підставу сказати своїй музі Шевченковими словами:
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли: у нас нема
Зерна неправди за собою.
Бо в цьому, незалежно від діапазону й калібру письменницького хисту, є найбільша моральна і творча втіха кожного митця».
Кращі твори письменника - це яскраві зразки реалістичної прози.

субота, 3 серпня 2019 р.

Марія Заньковецька - легенда українського театру

 4 серпня виповнюється 165 років 
від дня народження 
Марії Костянтинівни Заньковецької,
 видатної української акторки й театральної діячки.
«Для мене і моїх сучасниць театр перш за все і після всього - храм… Я не можу грати те, чого не розуміє серце… Всією душею люблю я народ свій і його драму…»
                                                                     М. Заньковецька 
Марія Заньковецька була окрасою національної сцени, зіркою в театральному просторі на зламі XIX-XX ст. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Вона увійшла в історію театру як видатна українська трагедійна актриса, що в створюваних сценічних образах уособлювала символ української жінки.
Актриса на сцені жила життям своїх героїнь, відчувала і відтворювала їхню духовність, високу моральність і глибину почуттів, їхній біль, страждання і радощі так само емоційно сильно, як власні. Створені нею образи дорівнювались до найкращих взірців світової класики. Талант  Марії Заньковецької потрясав усіх щирістю, майстерним розкриттям глибин людської душі, художньою могутністю і простотою, вмінням надихати і захоплювати всіх – партнерів по сцені, глядачів.
кільки я б не грала, обов'язково нестерпне світло рампи, що б'є в очі, одночасно боляче б'є по моїх нервах: мить, і я вся холодію. Але це тільки коротка мить. Далі я "входжу в роль" і зовсім забуваю, що театр загадковий сфінкс, ім'я якому публіка".
                                                                      М. Заньковецька
Прочитайте, це цікаво:
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...